Блог вчителя початкових класів Івашечкіної Олени Михайлівни

                      Стаття
<=Назад                                 Далі=>

Пізнавальна творча активність молодших школярів

як умова оволодіння предметними компетенціями

У статті розглядаються особливості реалізації компетентнісного підходу до здобуття якісної освіти учнями початкової школи; схарактеризовано важливу умову оволодіння предметними компетенціями – пізнавальну творчу активність молодших школярів; проаналізовано можливі засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів у контексті пріоритетних завдань Нової Української школи.

Пріоритетними напрямами освітньої реформи відповідно до Концепції Нової Української школи, нині проголошено такі: компетентнісний підхід до освітнього процесу; визнання самоцінності дитинства й унікальності кожної особистості, що трактують як презумпцію талановитості; радість пізнання через принцип природовідповідності; розвиток особистості та створення належних умов для її формування; плекання здоров’я і  безпеки життя учнів., виховання активного громадянина, здатного творчо працювати і навчатися протягом життя. Важливими умовами ефективності формування особистості, яка прагне пізнавати навколишній світ та вміє вчитися, є розвиток відповідної активності учня, його мотивації до засвоєння знань, вироблення необхідних умінь і навичок, що здатна забезпечити пізнавальна творча активність.

Оскільки в початковій школі закладаються перші уявлення про навколишній світ, вона має особливе значення для розвитку пізнавальної творчої активності дитини. Враховуючи вікові особливості психофізіологічного розвитку молодших школярів, вчитель має забезпечити такий освітній процес, що сприятиме його вмотивованості до навчання, розвитку пізнавальної сфери, вихованню якостей творчої особистості.

Питання розвитку пізнавальної творчої активності в молодших школярів ретельно досліджувалися сучасними вітчизняними і зарубіжними науковцями. Контент феномену пізнавальної творчої активності особистості розглядали й уточнювали Л.Аристова, В.Лозова, І.Харламов, Г.Щукіна та інші. Проблеми розвитку пізнавальної активності в молодшому шкільному віці досліджували Н.Бібік, І.Вікторенко, В.Ляпіна, І.Січко та ін. Можливості розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи розглядали в своїх працях В.Лозова, О.Неліна, В.Примакова, О.Стребна. Водночас, актуальність питання та постійні трансформації, що є результатом освітніх змін, потребують постійної уваги та висвітлення у науково-методичній літературі. З огляду на соціальне замовлення, що потребує формування активної, мобільної, творчої особистості, сучасна школа має опікуватися належною реалізацією розвивального потенціалу вихованців у освітньому процесі сучасної школи.

Мета статті: уточнити суть і ознаки пізнавальної активності молодших школярів, умови її розвитку; проаналізувати вплив освітніх нововведень на роботу вчителя з розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

Трактуючи  пізнавальну активність молодшого школяра як особистісну властивість учня, що характеризує його позитивно-емоційне ставлення до пізнавальної діяльності, передбачає інтерес, енергійність у пізнанні нового, визначає якість навчальної діяльності, Лозова відносить показниками такої діяльності наявність знань про способи розв’язання завдань, прагнення до вибору способів діяльності, здатність до завершеності навчальних дій [4].

Засвоєння знань як важлива передумова формування світоглядних уявлень в учнів відбувається у процесі активної багатоетапної розумової діяльності. До етапів пізнання відносять: чуттєве й аналітичне сприймання та усвідомлення людиною системи знань, якими володіє сьогодні суспільство; свідоме запам’ятовування, підкріплене умінням вчасного відтворення інформації, її адекватна інтерпретація та логічне осмислення, систематизація й узагальнення, та як результат – інтеграція нових знань у вже наявну наукову картину світу людини [6, c.18].

Означені етапи варто враховувати та забезпечувати їх реалізацію під час організації освітнього процесу для формування в учнів пізнавальної активності. Джерелами або «потоками інформації» задля розв’язання цього завдання, згідно з висновками С.Клепко, є три інформаційні потоки, що впливають на характер пізнання особистістю навколишнього світу. Це знання, котрі учні отримують від безпосереднього пізнання навколишнього світу; знання, що сприяють створенню світоглядних уявлень шляхом засвоєння змісту навчального матеріалу, вміщеного в підручниках, посібниках; знання, отримані школярами в процесі роботи з інформацією, спілкування з педагогами, однолітками, рідними тощо. Поєднання цих трьох потоків інформації відбувається під час встановлення учнем (за допомогою вчителя) сутнісних взаємозв’язків між елементами знань. Результат інтеграції цих трьох потоків інформації, на думку науковців, є основою для створення правильних уявлень про світ в особистості [6].

Перший потік інформації С. Клепко називає «предметною хвилею», адже сприйняття довкілля здійснюється чуттєвим шляхом. Добір і застосування дієвих методів розвитку чуттєвої сфери особистості, зокрема образного мислення, споглядання, уяви, пам’яті, прискорить процес пізнання. Наступний потік передбачає добір інформації з книжок, підручників, засобів масової інформації тощо. Його вчений називає «опорною хвилею»: важливо навчити школяра грамотно опрацьовувати інформацію, отриману через тексти. Вказане актуалізує формування культури мислення і мовлення особистості.

Підкреслюючи важливість взаємодії «предметної і опорної хвилі» в освітньому процесі, науковець визначає третій потік інформації як «комунікативну хвилю». Вона є результатом взаємодії, спілкування школяра з людьми, що його оточують (у школі та поза школою). Під час такого спілкування, «комунікації» інформація трансформується в особистий досвід про навколишній світ. Відповідно освітній процес С.Клепко розглядає як поєднання, предметної, опорної та комунікативної хвиль [6]. Однак головною умовою його належної організації має стати розвиток в учнів пізнавальної творчої активності.

Активізація пізнавальної діяльності учнів виражається передусім у здатності до засвоєння нових знань через творче опрацювання отриманої інформації і вирішення поставлених перед школярами пізнавальних завдань. З цього приводу важливим, на нашу думку, буде формування культури мислення – мислення за певними правилами для ефективного, творчого розв’язання проблеми в молодших школярів.

Убачаючи основну функцію педагогіки у відтворенні й передачі досвіду, наявної культури суспільства наступним поколінням, виявляємо суперечність між значною швидкістю накопичення знань людством і порівняно повільною швидкістю накопичення знань окремою людиною. Розв’язання суперечності передбачає не стільки опанування конкретними знаннями, але передусім, способам швидкого та ефективного засвоєння знань, тобто умінню вчитися [6]. Державі сьогодні надзвичайно потрібні педагоги, що готові до організації освітньої роботи з молодшими школярами, що зроблять процес оволодіння предметними компетенціями інтенсивним і продуктивним.

З огляду на наукові розроблення М.Гафітуліна, щоб отримати нові знання, людина має міцно засвоїти збережений досвід минулих поколінь, доповнити їх сучасними інформаційними змінами у науці, економіці, суспільстві. Проте необхідною умовою перетворення їх у нові знання, уміння і навички, науковець вважає наявність пізнавальної творчої активності особистості, що передбачає самостійність у навчанні, творчому розвитку [2]. Взявши за основу структуру формування культури мислення в молодших школярів, її компонентами визначаємо: наявний особистий досвід молодшого школяра;. вплив змін в інформаційному просторі; стимулювання пізнавальної творчої активності (пошук, оброблення, осмислення й усвідомлення, творче використання інформації, потреба у виконанні навчально-пізнавальної діяльності); оновлений, розширений досвід молодшого школяра.

Оскільки досвід молодшого школяра є результатом пізнання ним навколишнього світу через отримання інтегрованих знань, що є доступними учню за віком, то головною умовою виникнення потреби в їх подальшому здобутті та здатності усвідомлення, запам’ятовування й упорядкування отриманої інформації є забезпечення пізнавальної творчої активності дитини. Це уможливить інтенсивність формування життєвої компетентності учнів.

Впровадження системи роботи з формування пізнавальної активності учнів сприятиме належному природовідповідному розвитку дитини, повноцінному засвоєнню нею сформульованих у стандарті результатів навчання. Така діяльність викликає в учнів бажання активно працювати в класному колективі. Оскільки для розвитку пізнавальної активності в молодших школярів потрібно формувати загальнопізнавальні вміння, така робота має проводиться системно, на кожному уроці. Зміст освіти має мотивувати учнів до виконання певного виду діяльності, засвоєння зразка дій, первинного застосування вмінь виконувати вправи. Зацікавленість має стати необхідною умовою успішного навчання, досягнення позитивних результатів. Домогтися цього можливо засобами активізації пізнавальної діяльності, до яких належать: дидактичні ігри, ігрові ситуації, цікавинки, завдання творчого характеру, нестандартні завдання.

Розвиток розумових здібностей учня актуалізується у процесі пізнавальної діяльності, завдяки чому він може не тільки творчо використовувати отримані знання, а й упорядковувати інформацію самостійно. Активізацію пізнавальної діяльності забезпечують передусім самостійна робота, самоперевірка, взаємонавчання учнів, тобто ті форми, що потребують максимального включення кожного в процес пізнання навколишнього світу.

Критеріями сформованості пізнавальної активності молодших школярів вчені визначають зміни в таких показниках: ініціативність, самостійність, реалізований ступінь пізнавальної активності, творчий рівень пізнавальної активності, якісне засвоєння знань, комунікативність, благополучність у взаєминах один з одним [5]. Їх сформованість у молодших школярів сприятиме підвищенню результативності навчально-пізнавальної діяльності.

Нині подібні завдання до шкільної освіти висувають держава і суспільство засобами впровадження освітніх нововведень у розбудові Нової української школи. Пріоритетними напрямами освітньої реформи за новою концепцією проголошено такі: компетентнісний підхід до освітнього процесу; визнання самоцінності дитинства й унікальності кожної особистості, що трактують як презумпцію талановитості; радість пізнання через принцип природовідповідності; розвиток особистості та створення належних умов для її формування; плекання здоров’я і  безпеки життя учнів. Зазначені пріоритети Нової Української школи акцентують, що в молодого покоління мають бути сформованими якості самостійної творчої особистості, здатної адаптуватися до суспільних змін, нести відповідальність за прийняті рішення.

Безумовно новизною в змісті освіти, нового Стандарту початкової середньої школи є зміщення акцентів щодо ставлення особистості до себе, до оточення, до діяльності (навчально-пізнавальної, ігрової, трудової, творчої, інтелектуальної, практичної тощо) та навколишнього світу. Однак це можливо за умови формування в учнів пізнавальної творчої активності.

Вчителю перш за все потрібно індивідуалізувати пізнавальну діяльність школярів на уроці та в позаурочний час. Правильно організована робота сприятиме інтенсифікації розумових здібностей. Забезпечити умови, за яких учень стає суб’єктом навчальної діяльності, має кожен учитель [3]. Тому педагог в освітньому процесі є передусім організатором і керівником пізнавальної діяльності дітей. Він створює умови, за яких школярі можуть засвоювати і впорядковувати навчальний матеріал. Однією з умов розвитку пізнавальної активності має бути реалізація особистісно-орієнтованого підходу. Для дітей школа має стати місцем зростання, відкриттів, гри, усвідомлення себе, своїх можливостей. Тому важливо відшукати, зберегти все, що закладено природою в дитині, стимулювати бажання мислити, фантазувати, говорити, розмірковувати.

Пізнавальна активність безпосередньо пов’язана з ініціативою, розвитком самостійності, пошуком ресурсів у вирішенні відкритих навчально-пізнавальних задач. Від розвитку самостійності з раннього дитинства залежить активність дитини, її орієнтування в навколишньому середовищі [1]. Потрібно формувати навчально-пізнавальну самостійність в початковій школі. Розуміння школярами своїх можливостей приходить при самостійному включенні кожного учня до виконання пізнавальної діяльності. Активний відгук на обговорення навчальних завдань, проблем є показником активності та самостійності, адже учень стає суб’єктом навчально-пізнавальної діяльності.

Учитель має потурбуватися про те, щоб навчальний процес стимулювався емоційно: найкраще запам’ятовується те, що пов’язано з емоціями, торкнулося сфери почуттів. Знання, здобуті в інший спосіб, без включення чуттєвої сфери, не зберігаються надовго. Тому треба постійно наповнювати освітній процес цікавим, емоційно насиченим і значущим для кожного вихованця змістом. Це стимулюватиме дитину до подальшого пошуку, актуалізуватиме прагнення розширити коло уявлень про явища, події, предмети, об’єкти, що розглядаються та привертають увагу учнів.

Активізація мислення є необхідною умовою свідомого навчання. Мислення активізується тоді, коли перед учнями виникають проблемні питання. Використання проблемного методу в освітньому процесі – ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності учнів. Адже проблемне навчання дає змогу залучити до роботи весь клас, що спонукає кожного думати, активно працювати. Проблемні ситуації виникають тоді, коли в учнів для успішного розв’язання пошукового завдання не вистачає потрібних знань, адже в основі проблемної ситуації лежить суперечність між тим, що учні знають, і тим, що вони повинні знати. Тоді й виникає бажання та потреба пізнавати, досліджувати світ.

Таким чином, основними засобами розвитку пізнавальної активності в молодших школярів визначаємо: проблемний підхід у навчанні; самостійну роботу школярів; раціональне поєднання дидактичної гри й навчання; застосування наочності, схем, мультимедійних засобів; використання нетрадиційних форм організації навчальної діяльності тощо. Зазначене великою мірою сприяє розвитку пізнавальної творчої активності та самостійності школярів, що є однією з головних умов формування в них стійких пізнавальних інтересів. Тобто, правильно організоване проблемне навчання – високоефективний засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності. Дидактичні ігри та проблемні завдання сприяють розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках, адже саме гра стимулює пізнавальний інтерес, дає змогу внести проблемність у навчальний процес, здійснити самоконтроль на уроці. Системна робота в цьому напрямі має забезпечити реалізацію компетентнісного підходу до здобуття якісної освіти учнями початкової школи; оскільки важливою умовою оволодіння предметними компетенціями визнано сформовану пізнавальну творчу активність молодших школярів. Розгляд можливостей для її розвитку у контексті пріоритетних завдань Нової Української школи вимагає постійної уваги з боку науковців і педагогів-практиків.

Література:

1.                Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте:  психологическое исследование / Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 464 с.

2.                Гафитулин М.С. Адаптивная Теория Решения Изобретательских Задач (АТРИЗ) // Технологи творчества. – 1998. - №2. – С.40-43.

3.                Інтерактивні технології навчання: теорія, досвід: Методичний посібник. / Авт. -уклад. О. Пометун, Л. Пироженко. – 2007 – 214с.

4.                Лозова В.І. Позанавчальна пізнавальна діяльність та її вплив на формування особистості школяра // Управління школою. - 2003. - № 10 (22). - С.16 – 22.

5.                Ніколенко Л.Т. Розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів // Початкова школа. - 2001. - № 8. – С. 28.

6.                Примакова В.В. Підготовка вчителів у післядипломній освіті до формування в молодших школярів наукової картини світу: монографія / В.В.Примакова. – Херсон : КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2012. – 180 с.

Відомості про автора

Івашечкіна Олена Михайлівна

Вчитель початкових класів вищої категорії

Стаж робот – 28 років

Херсонська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів № 14

Тел. (050) 66 76 143